Сьогодні починається четвертий рік марафону, у якому ми мусимо довести право на існування. Колись ми вірили в демократію, міжнародні інституції, будували дружні відносини з сусідами — і в те, що відбувається зараз, було б важко повірити. Навіть після 2014 року важко було усвідомити, що у XXI столітті одна держава може скоїти таку кількість воєнних злочинів і все ще залишатися членом міжнародної спільноти.
Кожен рік війни — це важкий, кривавий урок, який ми маємо пам’ятати, незалежно від того, що чекає нас у майбутньому.
Слова й обіцянки — лише слова й обіцянки. Тільки дії тут і зараз показують, хто справді на боці добра. Вірити треба в себе, діяти і не чекати, що хтось захищатиме за нас наші інтереси, людей і кордони.
За три роки війни у нас були перемоги й поразки. Ми ніколи не були й не будемо ідеальними, але ми можемо єднатися, як у 2022-му, можемо витримувати надлюдський тиск, як у 2023-му, можемо дивувати, як у 2024-му. А яким буде цей рік — залежить лише від кожного з нас. Щодня ми маємо працювати на перемогу. Об’єднатися і вірити одне в одного.
Дякуємо за стійкість, народе України!
